Дитячий письменник. Пише в жанрах чарівна казка, чарівна повість, фентезі, публіцистика. Є автором віршів та оповідань для дітей.



Повне ім'я Дерманський Олександр Степанович.



Народився 28 листопада 1976 р. в с. Гайворон Володарського району на Київщині.

Закінчив філологічний факультет (українське відділення) НПУ ім. М. Драгоманова.

З 2001-го р. літературний редактор дитячого журналу „Стежка”, де й опублікував свої перші твори.

З 2006-го р. Член НСП України.



Відзнаки:

Лауреат Всеукраїнського конкурсу романів та кіносценаріїв “Коронація слова” (2003, 2004).

Лауреат міжнародного конкурсу рукописів “Дитячий портал” (2006, 2008).

Лауреат Всеукраїнського конкурсу на кращі прозові твори для дітей "Золотий Лелека" (2008).



Основні твори:

«Володар макуци, або Пригоди вужа Ониська» (2004)

«Король буків, або Таємниця Смарагдової Книги» (2005)

«Бабуся оголошує війну» (2006)

«Чудове Чудовисько» (2006)

«Життя видатних дітей» (2007)

«Танок Чугайстра» (2008)

«Царство Яблукарство» (2009)

«Чудове чудовисько в країні жаховиськ» (2010)

«Корова часу» (2010)

аудіо- та інтерактивні книжки за мотивами творів.





Автобіографія

Народився я, Дерманський Олександр Степанович, 28 листопада 1976 року в невеликому селі Гайворон Володарського району на Київщині. Мій батько, Сепан Володимирович, за фахом агроном, мама, Лілія Миколаївна, – вчителька. Маю ще двох братів – старшого та молодшого.

До школи я ходив у райцентр. Навчався У Володарській середній школі №1. Вже тоді робив перші спроби писати вірші, проте спочатку не ставився до цього заняття серйозно, а тим більше не думав, що колись буду письменником. З часом поетичні захоплення були витіснені звичайними хлопчачими забавами. Але я ніколи не переставав дружити з книгою. Читав із задоволенням і багато, поринаючи у світ казок та легенд, повістей та романів.

До віршування ж повернувся, вже коли навчався на четвертому курсі НПУ ім. М. Драгоманова, факультеті української філології, куди вступив 1994 року.

1999 року отримав диплом учителя української мови й літератури та зарубіжної літератури. Того ж року почав працювати за фахом у Київсьому технікумі електронних приладів. Працюю там і дотепер.

У квітні 2001 року одружився з Соболєвою Тетяною Євгеніївною. Дружина за фахом - учителька фізичного виховання та тренер з легкої атлетики. Маємо доньку Владиславу, якій зараз чотири з половиною роки.

Серйозно літературою почав займатися з 2001-го року, коли став літературним редактором дитячого журналу „Стежка”. Перші вірші для малечі опублікував саме в ньому ( № 16 2001 року). З того часу було надруковано в періодичних дитячих виданнях чимало моїх віршів, оповідань та казок. Дещо виходило під псевдонімами Сашко Володарський та Назар Діброва. Кожен твір намагаюся зробити легким, світлим та веселим.

У жовтні 2004 року видавництво “Теза” в рамках серії “Пригодницька бібліотека” випустило в світ мою повість-казку “Володар макуци, або Пригоди вужа Ониська”.

В березні 2005 року був рекомендований до вступу в НСП України. Прийнятий у спілку в травні 2006 року.

У квітні 2005 року мій роман “Король буків, або таємниця Смарагдової книги” було відзначено дипломом Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв і п’єс “Коронація слова”.

Влітку 2006 "Теза" видрукувала книжку-продовження пригод вужика Ониська — "Бабуся оголошує війну quot.

Навесні 2008 в "Тезі" вийшов "Танок чугайстра".

Наразі готуються до друку нові книжки. Постійно друкуюся в журналі “Стежка”.

Інтерв’ю з Олександром Дерманським для “Друга читача”

Ви в дитинстві любили читати?

Читати любив змалку. Не знаю, як було насправді, та чомусь здається, що ніхто й не вчив цьому, просто набридло просити старших, щоби почитали книжку, взяв і навчився читати собі сам. Важко пригадати, в якому віці це сталося, пам’ятаю одне: якось до нас у дім прийшли якісь батькові знайомі, мені дали газету, яку я мусив уголос читати. Гості щиро дивувалися: та він же ще малий!.. У нашій сім’ї всі читали багато: і мама-вчителька, й батько-агроном. Жили ми в селі, хата була велика, і нашим зі старшим братом обов’язком (бо на дівчат батькам не пощастило: народили трьох синів) було в ній прибирати. Ми це робили дуже довго, бо в кожній кімнаті мали по книжці. Так, паралельно могли читати дві-три книжки.

А яка книжка в дитинстві була най-най-найулюбленіша?

Взагалі читалося багато. Коли мова йде про улюблену книжку, я одразу згадую кавеенівський жарт, пам’ятаєте: “я прочитав три книги: першу… другу… і синю.” Якби це було про мене, то, мабуть, мені б найбільше припала до душі синя, а так… Дуже подобались “Малий і Карлсон…”, “Пеппі Довга-Панчоха” Астрід Ліндгрен, “Водяничок” Отфріда Пройслера, казкові повісті Анатолія Костецького, “Робінзон Крузо” Даніеля Дефо… Шалене враження було від книжки “Білий мустанг” Сата Ока, нащадка загнаних до резервації американських тубільців. У тій збірці кілька повістей про красивих і мужніх людей, їхню любов до своєї землі.

Коли Ви почали писати?

Та хто з нас у дитинстві не пробував писати вірші? Пробував писати і я. А ще, пригадую, школярем “творив” щось на зразок веселих, але не злих фейлетонів про декого з однокласників, і, коли покрадьки вивішував ту писанину на дошці оголошень, неподалік учительської, біля неї збирався добрячий натовп школярів і вчителів. Це відбувалося раз на тиждень, і всі певного дня вже чекали на чергову порцію жартів. Звісно, задля інтриги авторства я не вказував. Та й хто знає, раптом хлопці, про яких ішлося у тих творах, не дуже дружили з почуттям гумору? В будь-якому разі, то все мало статус забави, гри, думок про заняття письменством і близько не було. Вони закралися згодом, під час навчання в університеті. Звичайна історія: закохався – написав кілька віршів, а далі – наче щось перевернулося всередині: став віршами і говорити, і плакати, й дихати… За вечір, чи якихось дві-три години ночі міг написати кілька ліричних поезій. Це було справжнє захоплення, якась одержимість. Тоді, чи не вперше за життя, виникла чітка і свідома думка про те, що хочу робити в житті – я вирішив, що писатиму. Втім, навіть тоді творів для дітей у планах не було, як і прози узагалі, до речі.

Тоді чому врешті саме дитяча література стала в центрі творчих зацікавлень?

З дитячою літературою доля звела дещо випадково, якщо випадковості взагалі бувають. Влітку 2001 року я готувався стати батьком, тому сушив собі голову над тим, як покращити стан сімейного, учительського (читай жебрацького) бюджету. Плідних думок було небагато, та якось, проходячи повз розкладку з пресою, звернув увагу на дитячі видання. “Воно! – подумав собі. – Напишу кілька віршиків, занесу до якогось журналу й отримаю гарні гроші”.

Наївний був. Гарних грошей не отримав, однак віршики надрукували в журналі “Стежка”, а я почав топтати свою стежку до юних читачів. Згодом став одним із постійних авторів “Стежки” і донині працюю в журналі літредактором.

Якийсь письменник є для Вас своєрідним взірцем?

Не хочеться говорити про котрогось із нинішніх письменників як про взірець: напевно знайдуться добродії, що кричатимуть: “Ага, то ось під кого він косить!..” Та й часу на читання чужих творів не завжди тепер вистачає. Втім, повчитись таки є в кого. Як би нам не набили оскому балачки про феноменальну Джоан Роулінг, а вона таки неперевершена вигадниця. З наших письменників мені найближчий Анатолій Костецький, якого, на жаль, вже немає. Нещодавно прочитав “Землю світлячків” Віктора Близнеця – і був зачарований його мовою й образами.

Яка Ваша думка про стан сучасної української книги для дітей?

Якщо говорити про сучасну дитячу українську літературу, то, як це не прикро, вона видається мені дещо бідненькою. У березні нинішнього року мене, як молодого автора, запросили на відкриття Тижня дитячої літератури в центральній бібліотеці Києва ім. Т. Ш. Шевченка. На стенді “Молоді письменники – дітям”, стояло АЖ (!) три книжки, дві з яких належать перу (хай пробачать автори) не зовсім молодих митців, а третя - моя. Стало сумно.

Чи важко сьогодні молодому автору починати творчий шлях?

Не думаю, що причини такого майже вакууму молодих українських “дитячих” авторів у тому, що важко починати творчий шлях і пробиватися до читача. Починати – дуже легко: сідаєш і пишеш. Важче писати гарно, цікаво і весело. Важче писати вночі, вдень побувавши на двох-трьох роботах. Важче примусити себе вдосконалювати твір, а не бігти з сирим текстом до видавництва. Важче змиритися з думкою, що улюблена справа може так і не принести бажаного достатку (а того хочеться, і це нормально).

Важко, мабуть, закінчувати творчий шлях, а починати – легко, цікаво і радісно.

Звідки беруться сюжети майбутніх повістей?

Дещо навівається спогадами з дитинства, життєвим досвідом, дещо береться з мимовільно побаченого десь епізоду життя, або навіть з одного слова. Так, у планах повість, ідея якої з’явилася завдяки моїй донечці: якось під час гри вона придумала дуже “жирне” (колоритне) дитяче слівце, почувши яке я довго тішився й одразу ж збагнув, що воно має стати стрижневим для сюжету і назви майбутньої книжки. Але поки що я нікому його не скажу.

Загалом же, сюжети я вигадую. Інколи вони даються легко, а часом доводиться довго помучитись, повиношувати, покрутити, наче пазл, щоб знайти саме той бік, який щільно приляже до душі маленького читача.

Похваліться, який на сьогодні Ваш найбільший творчий здобуток?

Найбільший мій творчий здобуток – моя найкраща в світі Владочка, влітку їй виповниться п’ять рочків.

А творчі плани?

Найближчі плани такі – до кінця 2006 року видати наступні три книжки, рукописи яких перебувають на разі в роботі двох видавництв.

Є заповітна мрія?

Я мрію за той час, доки доця ростиме, досягти певних успіхів у житті та творчості, щоб допомогти їй стати щасливою. А я – вже щасливий, бо скажіть: робити те, що приносить радість, знайти своє призначення, відкритися собі й людям – хіба ж це не щастя?

Розмову підтримувала Зоя Жук Травень 2006